Сегодня на Фейсбуке прочитал замечательное стихотворение Володи Зуйко, посвященное его маме. Володе Здоровья и всех благ, самого доброго, что только можно пожелать Другу. Светлая память родителям, которых с нами уже нет, здоровья живым. Всем нам Мира и Добра!
Зуйко Владимир
Немає щастя кращого..Cвятого!
Ти зрозумієш, як збіжать роки,
Ніж та стежина, що веде до дому,
Де завжди ждуть, тебе, батьки!
Я часто бачу маму у ві сні,
Як завжди молоду і жартівливу.
Удари долі всі знесла страшні
Та мабуть, не була, по справжньому, щаслива.
Підняти чотирьох дітей у світ,
Це мабуть подвиг,і не кожний зможе.
Голодомор… Розруха у страшній війні…
За що їй все? Скажи великий Боже?
Сапа бриніла до кривавих мозолів,
Зрання до ночі гнула спину в полі,
Заради тих, мізерних трудоднів!
Та не зламалась… Не забракло волі!
Все бачила! Неправду, бруд життя,
Посмішка долі " дарувала" муку,
Пізнала все… І я до забуття…
Вклоняюся Матуся, силі духу!
Проте, завжди, усмішкою цвіла…
Привітна, лагідна і по жіночому ранима,
Я Бога дякую за те, що Ти, була!
Ні!.. Є! У серці моєму, повік… Моя, Любима…
это тебе)))
Интернет переводит так:
Нет счастья лучшего… Святого!
Ты поймешь, как збіжать года,
Чем и тропинка, ведущая к дому,
Где с радостью ждут, тебя, твои родители!
Я часто вижу маму во сне,
Как всегда молодую и веселую.
Удары судьбы все снесла страшные
И пожалуй, не была, по настоящему, счастлива.
Поднять четырех детей в мир,
Это наверное подвиг, и не каждый сможет.
Голодомор… Разруха в страшной войне…
За что ей все? Скажи мне, великий Боже?
Сапа звенела до кровавых мозолей,
С утра до ночи гнула спину в поле,
Ради тех, скудных трудодней!
И не сломалась… Не хватило воли!
Все видела! Ложь, грязь жизни,
Улыбка судьбы " дарила" муку,
Познала все… И я забвения…
Кланяюсь Мамочка, силе духа!
Однако, всегда, улыбкой цвела…
Приветливая, ласковая и по женски ранимая,
Я Бога благодарю за то, что Ты была!
Нет!.. Есть! В сердце моем, век… Моя, Любимая…
Borisov59